Лікар-трансплантолог Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні Богдан Вівчаренко переконаний, що трансплантологія в Україні розвиватиметься, адже зараз держава створює усі необхідні умови для цього. Проте в цьому процесі важливим є формування в свідомості українців, що посмертне донорство рятує життя.

В Україні трансплантація є безкоштовною і здійснюється в рамках пілотного проєкту МОЗ.

 «Для того, щоб стати реципієнтом і отримати необхідний орган, недостатньо бути тільки хворим, який потребує пересадки. Необхідно також стати на електронну чергу в «Єдину державну інформаційну систему трансплантації органів» (ЄДІСТ)», – говорить лікар трансплантолог ЦМКЛ Богдан Вівчаренко.

Для цього слід звернутись у лікарню до трансплант-координаторів. В ЦМКЛ ними є Христина Лесюк-Стефінко і Ярослав Ментинський. Доступ для реєстрації в електронній черзі мають тільки лікарі трансплант-координатори.

 «Саме тому пацієнтам необхідно до них звернутись з виписками і діагнозами, аби встановити, чи потребує хворий трансплантації, чи ні. Для цього створюється консилярний огляд (можливий і в амбулаторних умовах). Якщо приймається рішення, що іншого виходу лікування, окрім трансплантації, для пацієнта немає, то трансплант-координатор надає хворому список обстежень, які потрібно пройти. Після здачі всіх аналізів, пацієнт знову  йде до трансплантант-координатора, який заносить його в електронну чергу трансплантації органів», – пояснює Богдан Вівчаренко.

Далі пацієнт очікує на донора.

Існують два види донорства: родинне (сюди входить також перехренсне) і посмертне.

Родинне – відбувається у випадку, коли люди, які потребують, для прикладу, пересадки нирки, мають родичів, які готові стати донорами.   Близькими родичами та членами сім’ї, згідно чинного законодавства, є чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, двоюрідний брат, двоюрідна сестра, рідна тітка, рідний дядько, рідний племінник, рідна племінниця, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;

Лікар розповідає, що для того, щоб трансплантація відбулась, необхідно провести тест на імунологічну сумісність. Якщо сумісність підтверджена та стан здоров’я донора задовільний, після проведення всіх дообстежень, можна виконати трансплантацію необхідного органу. 

В Україні можливе також перехресне донорство (якщо в парі на трансплантацію є родич, який готовий стати донором, але для реципієнта він не підходить. І є потрібний донор з іншої пари, які погодились на трансплантацію,  то можлива взаємозаміна донорами для проведення трансплантації).

Богдан Вівчаренко каже, що немає загроз для життя і здоров’я донорів після трансплантації.

«Є люди, які нормально живуть з однією ниркою усе їхнє життя, організм це компенсує. Щодо печінки, то також нема загрози подальшому здоров’ю, оскільки печінка регенерується. Ризики пов’язані тільки з оперативним втручанням. Адже будь-яка операція, навіть на пальці, несе свої ризики», – розповідає лікар-трансплантолог ЦМКЛ.

Богдан Вівчаренко також наголошує, що родинне донорство себе вичерпує і має свій ліміт. Тому важливим є саме посмертне донорство:

«Його рівень залежить від розвитку країни. Тільки, для прикладу, у Японії немає посмертного донорства, бо у них це заборонено релігією. Але, якщо взяти високорозвинені європейські країни чи США, то там рівень родинного донорства є досить низьким (десь 20% від усіх трансплантацій. Решта – посмертне донорство)».

Лікар-трансплантолог пояснив, чому в Україні така ситуація з непопулярністю посмертного донорства та трансплантації:

«В 1990-их, 2000-их роках було багато скандалів з чорними трансплантологами. Все це висвітлювалось у ЗМІ, про подальший розвиток трансплантації в Україні мови не йшло, а всіх наших пацієнтів відправляли за кордон».

В 2019 році в Україні був прийнятий новий закон про трансплантацію, який створює більше можливостей і є лояльним до лікарів.

«Держава веде активну політику для трансплантації в Україні. В нас пересадки в 3-4 рази дешевші фінансово, аніж за кордоном. Зараз у ЗМІ є висвітлення позитивних практик трансплантації органів в Україні. Але цього замало, бо немає пропаганди щодо посмертного донорства», – вважає Богдан Вівчаренко. 

 З того часу, як стартував пілотний проєкт МОЗ по безкоштовній трансплантації, всі заявки щодо виїзду пацієнтів за кордон на трансплантацію були відхилені. Богдан Вівчаренко вважає таку політику держави правильною:

«Раніше українці могли виїжджати за кордон і не доживати до трансплантації, бо там були дуже довгі черги. А зараз мають можливість трансплантації в Україні».

Розвиток трансплантології в Україні.

«У нас до 2019 року не було взагалі посмертної трансплантації. Зараз, якщо порівняти 2020-2022 роки, то зросла кількість пересадок від посмертного донора. В Україні діє презумпція незгоди щодо посмертного донорства. Якщо пацієнт при житті не надав добровільної згоди на це, то він не може бути потенційним донором. В разі констатації в нього смерті мозку, його найближчі родичі можуть дати або не дати таку згоду», – говорить Богдан Вівчаренко.

Лікар розповів, що були випадки коли родичі відмовлялись від трансплантації органів померлого:

«Смерть головного мозку є рівною біологічній смерті, хоча при цьому органи у померлого продовжують функціонувати. Консиліумом лікарів в реанімації встановлюється факт смерті головного мозку і тоді особа, яка померла, розглядається як потенційний посмертний донор. Повідомляється родичам, що їхній рідний  помер. Якщо родичі дають згоду, то органи вилучаються. Можуть дати згоду окремо по кожному органу, так і по кількох».

Лікар вважає, що рівень свідомості українців щодо посмертного донорства є низьким через те, що немає популяризації цієї теми у ЗМІ:

«Мають черги стояти для того, щоб записатись у посмертні донори. Адже таким чином після власної смерті можеш врятувати комусь життя. Немає висвітлення теми про те як стати посмертним донором і дати згоду на це за життя. У нас рідко хто знає, що людина, яка дає згоду на посмертне вилучення органів, може згодом її відкликати чи написати знову. Тобто завжди можна передумати. Таке досить гуманне відношення до цього процесу».

Богдан Вівчаренко також розповів, що потрібно робити, щоб за життя дати згоду на посмертне донорство:

«Треба прийти до трансплантант-координатора і написати заяву, яка вноситься в електронну систему. Тобто людина за життя дає  на це згоду. Відзначу, що ніяких моральних заборон в цьому немає. Навпаки, католицька і православна церква не заперечують трансплантації, вбачаючи у ній порятунок життя».

Довідково:

В ЦМКЛ можна отримати медичну допомогу методом трансплантації органів. Команда лікарів у 2017 році пройшла стажування і навчання на базі Запорізької академії післядипломної освіти, а також за кордоном. Є позитивні практики операцій в ЦМКЛ по трансплантології.

Телефони гарячої лінії  трансплант-координації в КНП ЦМКЛ ІФМР:

066 453 6527 – трансплант-координатор Христина Лесюк-Стефієнко.

066 645 5988 – лікар-трансплантолог Богдан Вівчаренко.

Будемо завжди Вам раді допомогти!