Інвалідність — проблема багатогранна, безпосередньо пов’язана з рівнем економічного, політичного, соціального розвитку людського суспільства, його культурою, освітою, мораллю, релігією. Історичне коріння її сягає в глибину тисячоліть. Вона з’явилася з появою людського суспільства. Літературні та філософські твори, міфологія, історичні матеріали засвідчують: у різні часи ставлення суспільства до людей з інвалідністю було неоднозначне.

Інвалідність – це медичний стан або серйозно порушена функція організму, що суттєво лімітує або обмежує можливості індивідуума в контексті стандартних норм для окремих груп. Цей термін часто використовується для позначення індивідуальних функцій організму, включаючи фізичні недоліки, сенсорні порушення, когнітивні порушення, інтелектуальні порушення, психічні захворювання, а також різні види хронічних захворювань.

Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.
«толерантне ставлення до людей з особливими потребами». Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто. Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Толерантність – це повага права іншого бути таким, яким він є:
Головне – Людина, а не її інвалідність.
Коли Ви хочете запропонувати свою допомогу, запитайте спочатку чи вона потрібна.
Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку, намагайтесь розташуватися так, щоб її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову.
Розмовляючи з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки людина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.
Розмовляючи з людиною з вадами зору, обов`язково назвіть себе і тих людей, які прийшли з Вами. Якщо Ваша розмова проходить в групі, не забувайте пояснити до кого Ви на даний час звертаєтесь. Озвучуйте все, що ви пишете на дошці або показуєте на екрані.
Щоб звернути на себе увагу людини з вадами слуху помахайте рукою, або доторкніться до неї. Говорячи з нею, дивіться їй у прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губам. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало (чашка з кавою, їжа, папка і т.п).
Не забороняйте дитині задавати питання про людину з інвалідністю. Відкрите спілкування допомагає змінити ставлення до людей з інвалідністю та ліквідувати непорозуміння.

Більшість сьогоднішніх проблем з правами людини, що стосуються інвалідності, пов’язані з дискримінацією. Люди з інвалідністю мають право на ті самі права, що і люди, які не є людьми з інвалідністю, але їх можуть прямо і непрямо дискримінувати та виключати з майже кожної сфери життя.
Це може відбуватися через соціальні упередження або через структурні проблеми в суспільстві, або через порушення їх власного здоров’я. Це означає, що вони часто потребують позитивних зрушень від суспільства, якщо вони хочуть мати рівні права бути його громадянином. Зокрема, це може стосуватися таких сфер, як доступ до інформації, охорона здоров’я, освіта та зайнятість. Позитивні дії мають бути спрямовані на пошук можливостей для представництва певних груп, які традиційно страждають від дискримінації, з метою створення більш рівноправного суспільства.
Недопущення дискримінації включає в себе поняття розумного пристосування, яке має застосовуватися для людей з обмеженими можливостями. Розумне пристосування означає внесення, коли це потрібно (в конкретному випадку), необхідних і доречних модифікацій і коректив, що не стають неспівставним чи невиправданим тягарем для цілей забезпечення реалізації або здійснення людьми з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод».14 Таке розумне пристосування застосовується, наприклад, у випадках, коли людина з інвалідністю забезпечується правом на індивідуальні рішення і доступ до інформації, транспорту, робочого місця, коштів і послуг. Його загальна мета полягає в тому, щоб полегшити участь людини у житті суспільства. Але найважливіше – це все ж таки ставлення оточуючих. Тільки-но ми перестанемо жахатися від людей з обмеженими можливостями і позбудемося паталогії в суспільстві, яка не дозволяє нам спокійно сприймати всіх без винятку, незважаючи на індивідуальні відмінності, саме тоді кількість подібних ситуацій почне стрімко зменшуватися. Люди з особливими потребами перестануть сидіти в чотирьох стінах, а ми з вами ще на один маленький крок станемо ближчими до держави, в якій ми всі так хочемо жити.

Поділитись: